Мене звати Люда, в скрап-світі я Вишневий Цвіт. Вибір цього імені стався раптово та інтуїтивно, але мені він підходить!
Родом я із маленького міста Монастириська, що на Тернопільщині. Росла тихою замріяною дитиною, найбільше любила книги (просто сиділа і гортала їх), годинами могла сидіти в темряві і думати, гралася тільки з хлопцями, бо дівчаток на вулиці не було, тому ніколи не любила ляльок, зате чудово орієнтуюся в різних хлопчачих штуках, наприклад досі дуже люблю футбол.
В школі я із сірої мишки перетворилася на дівчинку-хуліганку. Я й надалі була свої пацаном серед однокласників, хоча виявилось, що вони просто були таємно закохані у мене))) Школи не любила і згадую з відразою: десять років нас вчили бути такими як всі - мені це не подобалося! Я ламала шаблони і бунтувала, інколи навіть била вікна і завжди говорила те, що думаю)
Набагато більше мені подобалося відвідувати різні творчі заняття. Я закінчила музичну школу по класу бандури і досі дуже люблю цей інструмент і граю на ньому. Музична школа - це найкращий спогад дитинства. Там я зустріла свою найкращу подругу, з якою ми досі разом, там мене навчили не тільки нотній грамоті, а й дали уроки етики та вихованості, дисципліни та відповідальності, а найголовніше - вмінню цінувати свою індивідуальність!
Крім музичної школи я відвідувала різні вокальні гуртки, ходила на танці та театральну студію. Мій час після школи повністю був зайнятий творчістю і я була щасливою.
А тепер про театр! В десятому класі я вперше відвідала виставу в Львівському театрі ім М. Заньковецької, і закохалася. Приїхала додому і записалась на театральний гурток. Перша моя роль була Мотря в "Кайдашевій сімї". Десь через два місяці ми поїхали з цією виставою на конкурс і я постановила собі, що якщо здобуду там приз "Краща жіноча роль", то піду вступати в театральний інститут. Перемогу я таки отримала, і не тільки її, і тепер я дипломована акторка!
Я досі всім серцем люблю театр і мрію про роботу в цій сфері, але життя пішло трішки по-іншому. Я покинула рідний мені Тернопіль, роботу в театрі та друзів, і переїхала в Київ, до свого чоловіка.
З чоловіком ми познайомились завдяки Фейсбуку, і це історія, яку варто розказати окремо. Я зразу знала, що це і є Він, і через півтора року після знайомства, після півтора року переїздів між Києвом та Тернополем, ми одружилися. Це найкраще, що сталося в моєму житті!
А ось тепер пора розказати і про скрап))) Рукоділлям я займалася завжди! Починалося все з бісероплетіння, якому мене навчила бабуся (а вона руками вміла робити усе!), я робила різні силянки, вишила собі сама випускну сукню і навіть сорочку.
Далі була вишивка. Нашу театральну групу навіть називали вишивальною, адже всі наші вісім дівчат сиділи десь в коридорі чи за кулісами і вишивали) Уже в Києві я влаштувалася вчителем-декоратором в майстерню Олесі Теліженко. Щоб розказувати моїм чудовим діткам кожного разу щось цікаве я опанувала декупаж, квілінг, фелтінг і шиття. З першої зарплати я придбала омріяну швейну машинку, а тоді познайомилась із скрапбукінгом!
Натрапила я на нього в блозі алени Сінеокої і це було кохання з першого погляду! Це був жовтень 2013. А далі все закрутилося: перші матеріали, перші дизайн-команди, нові знайомі. Спочатку мені нічого не вдавалося, але з часом приходив досвід та впевненість. Я намагалася колись розвивати й інші свої хобі, але з ними успіх якось не приходив. А тепер я знайшла справді свою справу, своїх клієнтів і своє маленьке визнання.
Ось така розлога вийшла у мене автобіографія, але тепер ви знаєте мене краще))) Розкажіть щось і про себе, будемо знайомі!
Немає коментарів:
Дописати коментар