пʼятниця, 21 лютого 2014 р.

Вічна пам'ять!

Слава Україні!

Біля мене лежать мої незакінчені кулінарні блокноти, недовишита картинка, не зроблене завдання, не зреалізовані творчі плани. Я не відкриваю книг, не ходжу на пари чи роботу! Я не можу творити і радіти сьогоднішньому сонячному дню, знаючи, що уже сотні людей його більше ніколи не побачать! Я не маю морального права жити своїм нормальним життям, бо зараз навколо війна, окупація, вбивство!

Багато вбитих хлопців мої однолітки, одному з них навіть не було 18-ти! За що?! За що вони вбиті? За те, що хотіли справедливості? Вони заплатили своїм життям замість мене! Я їм винна! Ми всі їм винні! Винні ті байдужі, які думали, що їх це не стосується, що до них не дійде! Це зачіпає уже всіх!

Я не хочу жити в тюрмі! Я не хочу жити в країні, де вбивають невинних! І я пишаюся тими чоловіками, які захищають наше право на свободу та життя до останнього! Я не медик, я не можу рятувати поранених, я не чоловік, я не можу кидати коктейлів! Але я їм їх подаю!

Різні проекти, задання, творчі плани можуть бути і пізніше, але України у нас тоді вже може не бути!

Я пишу сумбурно, бо дуже важко зараз бути спокійною! Але я ховаю сльози на пізніше, беру себе в руки і продовжую боротися! Надто дорога ціна заплачена! Ми уже не можемо відступити! І нехай допоможе нам Бог!

Вірю в перемогу! Люблю свій народ! Пишаюся нашими людьми!

Слава Україні!